?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Руки в поїздах

Інколи мені (скоріш за все, безпідставно) здається, що коли я пересуваюся японськими поїздами, мене переслідують всілякі руки. Тобто не всілякі, а руки людей, які або синхронно щось роблять, як у цьому дописі, або просто якось співіснують у поїздовому просторі. А оце днями їхав у Кіото  в суперекспресі приватної залізниці Ханкю:, стояв коло дверей і споглядав боязко за дядьком із подобою борідки і міні-вусами, волосся зачісане назад, льняний піджак на білій футболці, характерний вираз “вседозволеності” на обличчі. 
Дядько похмуро дивився на пейзаж за вікном, іноді відповідаючи на повідомлення в своєму айфоні, і зиркав довкола коли поїзд зупинявся, видивляючись чи не буде йому де присісти. (Забігаючи наперед, напишу що присісти до кінцевої станціїї Каварамачі йому так і не вдалося). 
Аж от на станції Кацура, коли ми стояли хвилини дві, чекаючи пасажирів, що прибули з іншого напрямку повільнішим поїздом, я побачив її, тобто руку в білосніжній пальчатці, належала вона працівнику станції у фуражці і форменному мундирі. Поки що вона нікуди не рухалася, а була випрямлена по швах, виглядала не дуже задіяною в роботі і навіть трохи засмученою. Нарешті поїзд прийняв усіх пасажирів, ми вже наготувалися їхати, червоні лампи над дверями почали блимати, мовляв, “ми закриваємося”, і тут між дверима, що вже майже зачинилися, в останній момент просунулася волохата рука, яка належала незрозуміло кому, бо було його (скоріш за все це був саме “він”) не дуже видно через черевце дядька з першого абзацу. Просунулася, але ні висунутися назад, ні розкрити двері рука ця не змогла, бо поїзд уже мусів рушати, і власник її насправді просто занадто повільно здійснював пересадку.
Далі - кульмінаційний момент: на допомогу руці волохатій прийшла рука білосніжна, яка теж просунулася між дверима і трохи їх посунула вбік, аби рука волохата могла повернутися в обійми (?) свого власника. Потім уже я побачив, що його інша рука тримала пластиковий стаканчик із холодною кавою, і не могла допомогти своїй колезі, і що статурою і зовнішнім виглядом цей кавоман був доволі подібний до дядька із айфоном. А ще побачив, що уніформенний працівник залізниці ввічливо вклонився власнику руки волохатої, і фірмовим жестом дав водієві у вагоні попереду знати, що поїзд може рушати, всі руки порятовано.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/195490.html. Please comment there using OpenID.

Profile

Tenryuji
brovary84
Alone in Kyoto
Website

Latest Month

жовтень 2017
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow