?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Кампус і колісниця

Я знову нєшалюінікавонєтрогаю, а просто собі несу три важезні книжки назад у бібліотеку Кіотського універсітету, аж раптом боковим зором бачу знайому коротку і стильну зачіску, а тоді і зустрічаюся поглядом із її власницею - помічницею головного редактора Осакського офісу газети “Асахі”, яка балакає з кимось по телефону. Вона теж бачить мене краєм ока, і починає активно махати незайнятою рукою, продовжуючи спілкуватися. 
Оскільки мене побачили, то караскатися вже немає куди, тому підходжу ближче і чекаю, поки вона закінчить. За кілька хвилин натискає в смартфоні кнопку, посміхається, радісно вклоняється, питає, як справи і каже, що знову бачила останнім часом новини про УкурАіну. 
“Про Чорнобиль?” “Та ні, це теж було,  але окрім Чорнобиля ще щось. Президентські вироби вибори?” (Ваші слова та українському ЦВК у вуха чи у мікрофони.) “Помінявся у нас прем’єр, з пустого місця зробилося порожнє, це мабуть у політиці найбільша новина”. “А, зрозуміло. А що там на сході?” “Без особливих змін. Ну добре, я пішов. А оце я, до речі, робив копію зі статті в журналі “Асахі” за 1983 рік, так що принагідно і Вам дякую”. “Та мені точно немає за що”. На тому і розійшлися. Пригадую, що під час нашої останньої зустрічі вона знайшла в інтернеті фото борща, звареного в Сибіру серед льоду чи в якійсь подібній атмосфері, і розпитувала, чи в Україні готують так само. 
А тоді, пропустивши 17-й, їхав на 3-му автобусі в центр міста, аби звідти на фіолетово-коричневому поїзді повертатися додому. І ми вже майже приїхали, стали на світлофорі, і я думаю, щось тут не так, а тоді зрозумів, що все так, просто місце - перетин вулиць Каварамачі і Шідзьо - те саме, де щороку в середині липня зупиняється процесія з колісниць і повозок, найбільша зветься Наґіната, у неї такий вигнутий меч стирчить зверху, точніше зупиняється не сама процесія, а кожна із колісниць, першою оця наґінатьска, і в неї такі великі колеса, в півтора Тимури, що їх просто так не розвернеш, треба підкладати спеціальні дощечки, тоді порскати на них водою, і міняти напрямок руху на 90 градусів, але максимум по 25-30 градусів за один раз. До колісниці з двох боків причеплені величезні канати, за які тягнуть по 10-15 чоловіків, кажуть там і студенти інколи підробляють. Кожен порух на 30 градусів супроводжується голосним видиханням публіки, щось на кшталт “ооооххХ!”, а коли виходить не 30 градусів, а менше, то і видихання робиться коротше. Розвертання цих величезних конструкцій вважається найпишнішою принадою Ґіон мацурі, тобто свята Ґіон, найбільшого із трьох найвідоміших свят у Кіото. Най-най-най. 
Все вищенаписане промайнуло в мене в голові буквально за секунду-дві, поки автобус номер 3 стояв на перехресті, тоді він без всяких дощечок і води повернув направо, виплюнув Тимура через передні двері і поїхав собі далі, до храма Мацуо Тайшя. Поїхав на захід, тобто в напрямку, протилежному руху середньолипневих колісниць у другій японській столиці.
This entry was originally posted at http://brovary84.dreamwidth.org/195040.html. Please comment there using OpenID.

Profile

Tenryuji
brovary84
Alone in Kyoto
Website

Latest Month

жовтень 2017
S M T W T F S
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031    

Tags

Розроблено LiveJournal.com
Designed by Tiffany Chow